Category Archives: Україна

Новини археології, що стосуються України

Два храма Киева хотят попасть в список ЮНЕСКО

В Бразилии открылась 34-я сессия ЮНЕСКО. В течение десяти дней эксперты должны  рассмотреть 32 заявки из разных стран и решить, какие объекты взять под свою опеку. Среди номинантов – два киевских храма. Насколько велики шансы Андреевской и Кирилловской церквей попасть в список мирового наследия – выясняла Алла Щёлычева.

Когда эксперты ЮНЕСКО осмотрели Андреевскую церковь они были поражены. Сначала их восхитили красота, величие и уникальность храма. Но после огорчило его техническое состояние.

Усеянный глубокими трещинами памятник архитектуры и сейчас открыт для туристов. Хотя на воротах табличка предупреждает: “Опасно для жизни. Ведутся ремонтные работы”.

Внешний вид “жемчужины Барокко” хоть и пугает, но самое страшное позади. Жанна Литвинчук не нарадуется, реставрация идёт стахановскими темпами. В прошлом году холм укрепили. Поставили 85 свай. Поэтому теперь храм “не сползёт” на Подол. Вскоре мастера начнут колдовать над интерьером и экстерьером.

Кроме Андреевской в номинантах – и Кирилловская церковь. Две киевские святыни могут попасть в список всемирного наследия благодаря труду научных работников заповедника “София Киевская”. Два года они состаляли досье на эти памятники. Документы в ЮНЕСКО приняли, но по словам Ирины Марголиной, – это ещё не гарантия того, что ответ будет положительным.

Ирина Марголина – заместитель гендиректора по научной работе Национального заповедника “София Киевская”:

Уникальность уже этих  памятников доказана, она не может быть как бы исключена, стать хуже или лучше за какой-то период. А вот техническое состояние памятника… существует огромное количество этих пунктов, конвенция, она довольно такая мощная и нужно, чтобы эти памятники отвечали всем этим пунктам.

В Кирилловской церкви специально пришлось делать гидроизоляцию. Чтобы влага не проникала в стены сооружения. Во внутреннем убранстве храма следы 12 века. Уникальные фрески, аналогов которым нигде в мире нет. На них и на росписи Врубеля специально из Кубани приехали посмотреть Виктор и Александра. Они студенты Питерского института имени Репина. От потрясения будущие живописцы даже разговаривать стали шепотом.

Виктор Пономаренко – турист из России:

То, что нельзя делать фото, видео, свечи тоже нарисованные нельзя жечь, кажется это тоже хорошо. Ну достаточно церквей для посещения жителей обычных, для служб, такие вот все таки нужно делать памятниками архитектуры.  

Кирилловскую церковь туристы долго не могли отыскать в путеводителе – спрашивали у прохожих. Когда храм внесут в список ЮНЕСКО, всё изменится, уверены в столичном управлении охраны культурного наследия.

Руслан Кухаренко – начальник управления охраны культурного наследия КГГА:

Це зразу дає можливість українській стороні бути включеною у всі каталоги світові щодо туристичних маршрутів об’єктів, які перебувають під охороною ЮНЕСКО. Ну, і звичайно дає можливість одержувати певні гранти на  дослідження цих об’єктів. 

Для Украины – памятники под охраной ЮНЕСКО – это не только гордость и престиж. Но и дополнительные затраты. Ведь, после включения в список именно государство берёт обязательства заботиться о святынях. А эксперты ЮНЕСКО будут только проверять.

“Подробности”

Виявлено таємне поселення ремісників, якому понад тисяча років

Виявлено таємне поселення ремісників, якому понад тисяча років

Неподалік села Рідківці (Новоселицький район, – ред.) виявили унікальну пам’ятку – слов’янське поселення ремісників VIIІ-IX століть. Тоді воно було добре заховане. Ремісників ретельно охороняли. На території пам’ятки виявлено рештки слов’янської кузні. Нічого подібного на Буковині ще не знаходили.Пам’ятку виявили під час археологічної практики студенти ЧНУ під керівництвом доктора історичних наук Сергія ПИВОВАРОВА. На Буковині це друге поселення такого плану. Перше колись відкрив Борис Тимощук у селі Добринівці.«Залізо дуже цінувалося»– Поселення відзначається великим багатством археологічного матеріалу. Тут знайдено велику кількість виробів із металу, – розповідає Сергій Пивоваров. – Ми вже розкопали чотири споруди. Дві з них виявилися житлами-напівземлянками VIIІ-IX століть. Інші дві споруди – ремісничі майстерні. Всередині них замість печей-кам’янок знаходилися робочі майданчики – підвищення у вигляді кам’яних столів. Також знайдено господарську яму, погріб. Крім того, ми виявили наземну споруду. Це рештки слов’янської кузні. Нічого подібного на Буковині ще не знаходили.– Також тут знайдено залізну наковальню, на якій кували вироби, – каже Сергій Володимирович. – Є тут і рештки металу, який виплавляли. Серед знахідок – унікальна річ – товарний злиток металу овальної форми. Його можна було продавати, адже тоді слов’яни продавали залізо своїм сусідам. Тут же знайдено залізне зубрило, дрібні ковальські речі. Є й серп, у якого зламаний кінець, зламане лезо сокири, втулка від сокири.– Знайдено й інші вироби ковалів – це залізні ножики, – зауважує історик. – Ним можна було порізати хліб, щось виготовити. Є великий рибальський гачок. Його розміри показують, яку рибу ним ловили. Тож можемо уявити, яка риба водилася на Буковині!Ножем захищали житло від нечистої сили– У помешканнях ми виявили речі, які належать до райковецької культури (східнослов’янська археологічна культура, яка займала все правобережжя України, – ред.). Для неї була характерна кераміка, яку формували вручну. Ми знайшли горщики, глиняні сковорідки, миски. А в одному з жител біля печі-кам’янки виявили п’ять каменів із дивними отворами, – ділиться Сергій Пивоваров. – Поряд були гострі вироби з кісток тварин, ними робили проколки в шкірі. Серед знахідок є й дуже цікава річ, яка вперше зафіксована в слов’янському матеріалі й свідчить про язичницькі звичаї місцевого населення. Коли ми повністю розкопали й розчистили житло, почали перевіряти його металошукачем. Біля входу в житло почули сильний звук. Почали копати… Викопали глибоку яму й у ній знайшли ніж, який був забитий кінцівкою вниз. Це свідчить про те, що в житлі здійснили обряд, щоби до нього не потрапляла нечиста сила.Знайшли ми й значну кількість предметів, пов’язаних із землеробством та побутом. Наприклад, це залізний наральник. Він був асиметричним і за його допомоги перевертали пласти землі. Також знайшли чересла, мотики. Знайшли й ручку та кільця від відра, які дають змогу уявити діаметр відра VIIІ-IX століття. Також знайшли ложкоріз.Півстоліття не знаходили стільки прикрас– Найбільш цікаві знахідки – прикраси, – запевнює Сергій Пивоваров. – За останні 50 років дослідження слов’янських пам’яток на Буковині вперше знайдено прикраси в такій великій кількості. Вони дають нам можливість говорити про етнічний склад населення.Цікаві скроневі кільця з підвісками. Вони відомі в західних і південних слов’ян. Такі кільця пов’язані з хорватським і тиверським населенням. Отож тут могли проживати хорвати й тиверці.Уваги заслуговують і луниці – жіночі прикраси у вигляді півмісяця. Вони типові для слов’ян.Є й інша прикраса – перстень. Його чотири кінцівки зроблено у вигляді плазунів. Аналогів такому предмету ще не знаходили. Це символізує язичницькі традиції.Цікавий ще один перстень. На ньому є знаки. Можливо, тут закодовано напис. Літери схожі на глаголицю (це письмо було у слов’ян до прийняття кирилиці, – ред.).– З інших прикрас дуже цікавою є половинка дзвіночка, – каже археолог. – Його також використовували як прикрасу. Інша унікальна знахідка – орнаментований бронзовий диск з отворами… Очевидно, крім ремісників, тут жили представники родової знаті. Ми також виявили залізну булавку з перевитою голочкою. На найближчих до нас територіях такі булавки ще не знаходили. А вони були в північних слов’ян…molbuk.com

В Карпатах експедиція виявила десятки городищ, давні культові й оборонні пам’ятки

З давніх-давен Покутські Карпати, зокрема й Чорногора, були місцем перетину міграційних і обмінно-торгових шляхів з півночі на південь і зі сходу на захід. Ще з епохи мезоліту важливі шляхи проходили вздовж рік Дністра і Пруту — цього стародавнього комунікаційного коридору, яким з півночі на південь, зі сходу на захід пройшли сотні племен. У межиріччі верхнього Пруту і Середнього Придністров’я перехрещувались галицький, дністровський, покутський, молдавський і волоський шляхи. У ХII-ХIIIст. долиною ріки Прут проходив шлях, що з’єднував Галич з містами Північного Причорномор’я і Нижнього Подунав’я. З долини Пруту можна було перейти через Карпати на Cемигородський шлях, що вів до Трансільванії. У 60-х роках ХI ст. через Яблунецький перевал проходили половці для нападу на Угорщину. На думку галицького історика ХIХ ст. І. Шараневича, Прислопський, Яблунецький (Татарський) і Путильський перевали активно використовувались для обміну між населенням Прикарпаття і Трансільванії, Семигороддя. За останні роки вздовж цих шляхів Карпатська етнологічно-археологічна експедиція виявила десятки городищ, давні культові й оборонні пам’ятки.Третій слов’янський язичницький храм, як описує його аль-Масуді, стояв на горі, оточеній «затокою моря». Найвірогідніше, це був острів у Балтійському морі — «Венедській затоці», як його часто називали античні історики. У творі аль-Масуді доречно відзначити дуже строгу й логічну історико-географічну послідовність у розміщенні язичницьких храмів слов’ян південних, східних, західних. Приміром, спочатку він описав два храми в районі гір, а потім —  третій храм, оточений затокою моря. Арабський мандрівник веде нас від ближнього для нього півдня гористих Балкан, потім піднімається до Карпат і завершує описом крайнього, північного, балтійського храму.Аналіз історичних та археологічних джерел переконує в тому, що другий храм, який описав аль-Масуді, був на Чорній горі в Карпатах. Це, на відміну від першого і третього, було святилище просто неба з кам’яними скульптурами ідолів, що підтверджують виявлені за останні роки скельні святилища на Сокільському і Каменистому хребтах, на Лисині Космацькій, у Терношорах, Завоєлах тощо.Для розуміння особливостей і характеру пам’ятки важливими є також фольклорні, топонімічні джерела, пов’язані з Чорногорою. Народна творчість гуцулів перетворює Чорногору в містичний центр, звідки розійшлися по всьому світу «ясноволосі воїни-велетні» (за С. Вінцензом). Велетень — Дід Первовічний у підземеллях гори Шпиці стереже страшного ўаррона (змія), прикутого до скелі ланцюгами (за М. Городенком). Правнук велетнів — опришок Головач забив біса на Гутині-Томнатику. За легендами, що їх зібрав С. Пушик, у полонині «Гаджина» О. Довбуш убив Арідника (нечисту силу). Саме на Чорногорі народ у піснях і легендах здійснював поховання своїх улюблених героїв. Вислів з гуцульського фольклору про «матінку Чорногору», який зафіксував дослідник Д. Пожоджук, засвідчує факт сприйняття її як родової гори. Такі уявлення були поширені в давні часи, коли гора сприймалась як джерело походження роду і вмістилище душ померлих, центр релігійного життя.Для теми дослідження особливе значення мають легенди, пов’язані з так званою малою Чорногорою, зокрема горою Смотричем. С. Вінценз у книзі «На високій полонині» подає легенду про чарівні зміїні замки-фортеці, побудовані на Смотричі. інша легенда про битву святого Юрія з гігантським змієм-смоком, що жив у печері на Смотричі і поїдав худобу та людей, передає у християнізованій формі ведичний міф про перемогу індри, Перуна, Геракла над змієм Врітрою, Велесом. За легендою, святий Юрій на білому коні в блискучій одежі із золотим мечем перемагає страшного змія. Він відмикає весняну рражду, грає на Смотричі в золоту трембіту, від чого зеленіють гори і доли. У давніх колядках гуцули його величають навіть Сином Божим, наголошуючи, що «перше свято — святе Юр’є».За давньою народною традицією, із Дземброні до Смотрича і Вухатого Каменя (інша народна назва — Панське) через полонину «Стая» веде Чорна дорога. За ними пологий верх хребта у вигляді гігантського плато аж до Чорної гори і полонини «Бальцатул» називають Поганим місцем (поганським, язичницьким), де в каменях є закляті духи, що викликають часті бурі.Наведені окремі легенди і мікротопоніми вказують на культовий характер Чорногори загалом, а Смотрича, Вухатого Каменя і Чорної гори зокрема. Однак, попри наявність історичних джерел і багатої народної легендарної традиції, залишались невирішеними головні питання. Де конкретно міститься храм, який описав аль-Масуді? Які є артефактні докази його існування? Без цього всі наведені аргументи залишалися непідтвердженими припущеннями.Вирішенню цих проблем передувало створення в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника кафедри етнології і археології, Карпатської етнологічно-археологічної експедиції, а також науково-дослідного інституту історії, етнології і археології Карпат. Останній створено на засадах співпраці Прикарпатського університету й івано-Франківської облдержадміністрації та обласної ради. Головним їх завданням було виявлення і вивчення всіх видів історичних, етнографічних та археологічних пам’яток на основі суцільного обстеження краю. Така своєрідна «інвентаризація» етнокультурної спадщини Прикарпаття має на меті введення в науковий обіг нового масиву джерел, на основі якого можна було б здійснити концептуальне переосмислення історії краю. Ідея виявилась продуктивною. За 2006—2009 рокиКарпатська  експедиція на чолі з професором М. Кугутяком тільки на території галицької Гуцульщини виявила понад 100 досі не відомих давніх пам’яток, зокрема городищ, святилищ, середньовічних монастирів і фортець, згрупованих уздовж стародавніх шляхів.За таких обставин у кінці липня 2007 року організовано експедицію на Чорногору в складі професора М. Кугутяка, доцентів Б. Хруслова, М. Вітенка, старших викладачів Р. Кобильника і Т. Маланюка. Її метою було виявлення, опис і картографування скельних петрогліфічних комплексів на полонині «ўаджина» і на горах Кедруватому, Шпицях, Ребри, Бребенескулі, Чорній Горі, Смотричі, Вухатому Камені.Газета «Галичина»

Под Киевом найден тайный подземный город

Под Киевом существуею целая сеть подземных переходов, рукотворных пещер, тайников, ловушек, укреплений. Вот только исследовать их пока нет возможности.Так, Рядом с городом, который мы знаем – существует еще подземный Киев, который скрывает тысячи тайн. Археологи знают более трехсот киевских катакомб, которые не изменили свой вид за века существования.«У нас есть наметки, есть надежда, что древнейшее подземное сооружение возникло на территории города Киева еще во времена энеолита. Это период перехода от каменного века к веку металлов – а вход в эти пещер находится просто во дворе одного из жилых домов», – рассказал доктор исторических наук Тимур Бобровский, передает ТСН.Зверинецкие пещеры уникальны сами по себе. Но здесь есть место – вообще особенное – подземная церковь. Трудно сказать, сколько ей лет, но археологи уверяют – она была построена еще в древнерусский период. И вот тут есть символ, который в последние годы стал очень популярным в Киеве. Это Зверинецкий крест. Здесь он нарисован еще во времена расцвета Древней Руси.Эти подземелья, как и десятки других скрытых сооружений Киева – на протяжении веков обрастали завесой таинственности. Одну из пещер называют гнездом Змея Горыныча. В других – ищут легендарную библиотеку Ярослава Мудрого. А все потому, что большинство подземных сооружений – так и остались неисследованными.

aif.ua 

Археологи знайшли жіночі прикраси із срібла часів Київської Русі

Поблизу Луцька археологи знайшли рідкісні срібні жіночі прикраси періоду Київської Русі: срібну сережку, перстень з малюнком хреста половинку бронзової іконки-складня з біблійним сюжетом.Про це повідомила прес-служба ДП “Волинські старожитності”.З початку червня Луцька археологічна експедиція здійснювала дослідження на ділянці, відведеній під індивідуальну житлову забудову в урочищі “Куповаті”, що на околиці села Рованці Боратинської сільської ради. Територія урочища разом з сусідніми “Панський город” та “Гнідавська гірка” була заселена ще з часу неоліту, однак найбільший розвиток тут відбувся протягом ХІ-ХІІІ ст., коли ці території складали комплекс південних передмість княжого Лучеська.Археологи розповіли, що культурний шар розкопок хоча і перемішаний, однак чітко розділявся на часові горизонти. Тут виявили знахідки, які можна віднести до часу Вельбарської культури – германські племена готів), культури типу Лука Райковецька – слов’яни, – та давньоруського періоду.Вельбарська культура представлена фрагментами посуду коричневого та темного кольорів хорошої якості з вінцями характерними для цього часу. Слов’янські старожитності – фрагментами кераміки гіршої якості, з характерним для цього періоду хвилястим врізним орнаментом. Проте, найбільш багатим для науковців виявився шар періоду Київської Русі. Фахівці називають знайдені речі унікальними, оскільки дійшли до нашого часу майже неушкодженими.24tv.com.ua

На Волині розкопали унікальну знахідку – корчму XVI-XVII ст.

На території села Шепель Луцького району, поруч із відомим архігородищем періоду Київської Русі, волинські археологи розкопали унікальну знахідку часів козацтва – старовинну корчму. Земельну ділянку віддала під забудову Шепельська сільська рада, і, згідно з законом, на її місці провели археологічне дослідження.

Перше згадка про городище Київської Русі датується 1097 року. Городище фіксується як домонгольське, тобто це значить, що воно було зруйноване під час навали монголо-татар у 1240-1242 роках, – розповів науковий співробітник ДП «Волинські старожитності», начальник експедиції у Шеплі Віктор Баюк.

Під час археологічного дослідження на території «шепельського городища» виявили низку об’єктів, у тому числі два житла давньоруського часу ХІ століття, синхронні з городищем, та велику споруду, яку попередньо можна інтерпретувати як велике житло або ж корчму часу козацтва.

«Споруда дуже незвичайна. Розміри її 8 на 5 метрів, а це надзвичайно багато для споруд такого типу», – сказав науковий співробітник. Про те, що це корчма, а не житлова велика споруда, археологам говорять знахідки монет, посуду, у тому числі й кухонного, столового, знахідки скляної тари, різноманітних чарочок, кухликів для споживання питва та харчів.

Споруда має цікаву систему. Вона складається, як мінімум, із трьох камер. Є великий зал, де розташована велика піч, яка була викладена дорогими кахлями, що для XVII століття надзвичайно рідкісне явище. Піч слугувала для опалення. Друга частина – кухонна. Там перебувала велика нішовидна піч, яка слугувала для приготування їжі. Третя частина (передня) – невелика за розміром, але всипана стовбовими ямками. Це говорить про те, що тут стояло дуже багато столів, лавок, – розповів Баюк.

Розкопки корчми розпочали у жовтні 2009 року, але через несприятливу погоду їх зупинити в листопаді. Цьогоріч працюють уже третій тиждень.

«Це – унікальна знахідка. Єдині аналогії є у Дніпропетровській, Запорізькій областях, де було поширене козацтво. На Волині об’єктів тих часів такого масштабу не знайдено. Маю на увазі Велику Волинь аж до Житомира», – зауважив археолог.

За словами наукового співробітника, держава виділяє мізерні кошти для проведення археологічних практик для спудеїв. «Цих коштів недостатньо навіть для нормальної життєдіяльності студентів на практиці. Щодо ціленаправлених коштів на розкопки – такого я не пам’ятаю. Копаємо за ті гроші, які надходять до нас за проведення археологічної експертизи», – розповів Баюк. Усього у шепельській експедиції задіяні вісім осіб.

ЗІК

Реставрация «по-народному»

Памятник архитектуры национального значения — церковь Святого апостола Иоанна Богослова в селе Штунь спасает от разрушения не государство, а местные жителиНаталия МАЛИМОН, «День» Луцк

В старой церкви Святого апостола Иоанна Богослова холодно, точно в погребе. Стены толщиной не менее метра. За несколько веков, а храм был построен еще в 1777 году, он постепенно осел. Молоденький священник отец Петр (Рудь) показывает древние росписи и старинные иконы, краска на которых уже лежит чуть ли не кусками. Даже очень яркие вышитые рушники на образах не могут скрыть впечатления крайней обветшалости, которая наряду с намоленностью всегда присутствует в таких стародавних церквях, пронизывает храм. Такого уничтоженного временем, но действующего храма никогда раньше не приходилось видеть. Что и говорить, если последний капитальный ремонт здесь был сделан еще в 1906 (!) году, то основным деревянным конструкциям уже более ста лет.

Церковь в Штуне действовала даже во времена самых суровых гонений на веру. Возможно, этому способствовало и то, что здесь более 40 лет отслужил отец Тимофей (Усик), который на тот свет ушел в очень почтенном возрасте и был самым старым православным священником Любомльского района. По-видимому, и власти, которая боролась с Богом, нужны были отдельные очаги так называемой религиозной духовности, а так как история храма в Штуне уходила корнями в глубину столетий, то ее двери никогда не закрывали. Да именно эта древняя история и способствовала тому, что из-за нее храм мог просто… развалиться. «Ансамбль — храм с колокольней-вратами — является уникальным памятником волынской архитектурной школы и занимает важное место между культовых сооружений Правобережной Украины XVIII века. Храм является памятником архитектуры национального значения», — читаем о штунской святыне в интернете. Вероятно, что сначала церковь, как и надлежит Божьему дому, находилась не так, как теперь, в тесном соседстве с крестьянскими дворами, а на раздолье. В настоящее время к ней ведет обычная узкая сельская дорога с выбоинами. В прошлую пятницу, несмотря на будний день, в храме была служба Божья. И после ее окончания во дворе было много людей, чтобы услышать объяснение, почему такой уникальный памятник (ведь далеко не все имеют статус национального значения) начали исправлять без согласования с соответствующими организациями.

Собственно о том, что в Штуне уже разобрали на церкви купол, этим органам, так сказать, доброжелатели сообщили еще несколько недель назад. Но в действительности ремонт начался значительно раньше. Еще весной 2008 года были заменены окна и боковые двери на «современные». Но необходимо заметить, что пластиковые окна и металлопластиковые двери на фоне старого помещения выглядят, по меньшей мере, инородными элементами. Поэтому понятны опасения и по поводу дальнейшей судьбы реставрации «по-народному». Однако, убеждают люди, нужно было действовать именно так.

— Кресты наклонились и могли упасть. Штукатурка обваливалась кусками. Железо проржавело, — описывает состояние храма штунский сельский голова Василий Забокрицкий.

— Когда церковь разрушалась, это никого не интересовало. А когда мы начали ее исправлять, то сразу нам напомнили, что это — «памятник», — возмущаются люди около храма.

— Когда снег таял, то в храме текло ручьем, баночки под воду подставляли. И еще нас сейчас оштрафовать хотят! — добавляют эмоциональные женщины, однако признаются, что надеялись сделать ремонт «потихоньку», иначе бы его «заволокитили».

Из объяснений сельского головы выходит, что причиной, по которой в Штуне «по-народному» решили разобраться с памятником национального значения, была неподъемная, как для православной общины и села, в котором все едва сводят концы с концами, стоимость проектной документации. Забокрицкий попробовал обновить обелиск погибшим воинам, и то стоимость бумаг достигла десяти тысяч гривен. А по церкви — сумма была бы значительно большей, потому на нее решили и не тратиться. Ведь деньги на спасение храма прихожане зарабатывали разными способами. Собирали по селу, колядовали в разных организациях. На таможне в Ягодине пришлось им пообщаться и с… проститутками. Конечно, штунцы сначала не знали, что это — девочки, как говорят, сомнительного поведения… Просто просили всех собравшихся на притаможенной территории пожертвовать Богу. Вот и жертвовали: кое-кто и по 5 копеек, а кое-кто и по одной…

Петр Троневич, главный специалист по вопросам реставрации исторической застройки управления градостроения, архитектуры и жилищно-коммунального хозяйства Волынской облгосадминистрации, был откровенно удивлен, что несанкционированный, без каких-либо разрешений ремонт в Штуне продолжается, и пообещал лично выехать на место. А после Троицы на штунской церкви уже начали крыть железом обновленный купол. И если учесть, что каждый лист железа обходится общине в 350 гривен, то вряд ли она так легко согласится с претензиями к ней даже государства…

— Мастера за работу хотели одну сумму, а как раскрыли купол, а там — гниль, то уже просят сумму втрое больше. Говорят, что одно дело — исправлять более новый храм, а другое — реставрировать такой старый, — объясняют прихожане.

Петр Троневич признает, что массовая замена деревянных окон на пластиковые, являющиеся для таких архитектурных сооружений инородными, все же не воспринимается в настоящее время как катастрофа. Не воспринимается, если будет, как он высказался, повторен рисунок предыдущего изделия. Если же нет (а в Штуне — нет), то общину должны заставить «сделать, как было». И этому будет помогать новое законодательство по поводу подобных реставраций, которое уже принято в первом чтении.

— Я лично уважаю наши украинские законы, но на все должна быть мера и здравый смысл, потому всячески способствовал людям, которые спасали церковь, — добавляет голова Любомльского районного совета Валерий Фурманюк. (А именно учреждение, возглавляемое им, и должно было бы обратиться в Министерство культуры за соответствующими разрешениями…). — Но запишите, что ремонт будет сделан без замены основных конструктивных элементов. Есть договоренность, что сделают так, как было. По крайней мере, так обещают, — добавляет присутствующий при разговоре с людьми голова Любомльского районного совета Валерий Фурманюк.

А если не сделают? Волынь потеряет еще один самобытный архитектурный памятник и станет еще дальше от Европы, у которой тоже, кажется, хватает здравого смысла, но немыслимым было бы то, что в настоящее время происходит в Штуне.

 День

Во Львове нашли старинную дорогу

Во Львове археологи нашли дорогу, которая до сегодняшнего дня не значилась ни на одной из топографических карт. По предварительным оценкам, возраст находки составляет минимум 300 лет.

 

Как передает “Новый канал”, дорога полностью сделана из дерева и пролегает под современной дорогой, которую как раз реконструируют. Сейчас – это центр, а во времена средневекового Львова здесь была окраина Краковского пути.

 

Сначала археологи откопали деревянные водопроводы 18 века, а еще на метр глубже наткнулись на деревянную мостовую. Ее точный возраст смогут определить только после тщательных исследований.

 

Для археологов эта дорога стала настоящей неожиданностью, поскольку она не соединяется одними из 2 городских врат. Сейчас эксперт пытаются проследить направление пути и понять, как его прокладывали.

 news.liga.net

В центре Киева погибает уникальная памятка архитектуры

 В центре Киева погибает уникальный памятник монументально-декоративного искусства. «Шоколадный» дом на Шелковичной – это особняк известного купца Семена Могилевцева. Дом был построен в конце 19 столетия для приема особо важных гостей. Называют его «шоколадным», потому что он имеет привлекательный и достаточно аппетитный внешний вид. Благодаря цвету, львиные морды, гирлянды из цветов и плодов кажутся сделанными из дорогого фигурного шоколада. Все это, по мнению специалистов, является произведением высокого искусства и художественной ценностью государства.Дом хорош не только снаружи. Внутри просторные комнаты украшены лепниной. Все стены расписаны в популярном тогда стиле модерн. Раньше здесь был Дворец бракосочетания. Потом неподалеку построили новую резиденцию Щербицкого, и обилие праздничного народу стало мешать работе серьезных государственных мужей. Ввиду этого срочно нашлись деньги на строительство нового Дворца бракосочетаний рядом с Воздухофлотским путепроводом, сразу получившего в народе название «Бермудский треугольник». А «Шоколадный домик» сначала «работал» обычным районным ЗАГСом.Распоряжение главы горадминистрации «О завершении ремонтно-реставрационных работ строений Детской картинной галереи города Киева на ул. Шелковичной, 17» датировано 1 марта 2006 года. В распоряжении мэра говорилось, что ремонтно-реставрационные работы должны были завершены до 30 апреля 2007 года.

Институт «Укрпроектреставрация» начал разрабатывать проект реставрации с 1986 года. Все эти годы деньги выделялись небольшими порциями, и их хватало только на разработку мизерных объемов проектных работ, строительные и реставрационные работы не финансировались и не велись.

Справка «Багнета»

Семен Могилевцев был очень богатым и влиятельным купцом. Его титулы можно перечислять несколько минут, его богатство и связи внушали серьезное уважение. Но при всем при этом он оставался холост, и это рождало слухи.

 

Любознательные киевляне, теряясь в догадках, пытались найти объяснение тому, почему один из самых богатых людей Киева, щедрый благотворитель, директор-казначей городского кредитного общества, глава Киевского биржевого комитета и глава совета старейшин Киевского российского купеческого собрания (по всем признакам – выгоднейший жених) так и не обзавелся семьей? А все свое имущество завещал многочисленным племянникам. Им было невдомек, почему такой обеспеченный человек, которому исполнилось всего-то чуть больше пятидесяти, жил один в особняке-сказке, где были объединены различные архитектурные стили?

 В итоге родилась легенда о том, что долгие годы Могилевцев был влюблен в какую-то замужнюю женщину, княгиню. И именно для интимных встреч с ней, когда любимая приезжала из другого города, он построил такой «сказочный» особняк с древнерусскими цветами, птицами, бабочками, павлинами, гирляндами в стиле модерн и копией головки прекрасной Сары Бернар с афиши работы великолепного художника Альфонса Мухи…

 Архитектор Владимир Николаев, создатель этого шедевра, является для Киева личностью выдающейся. В 1872 году, имея 25 лет отроду, он приехал из Санкт-Петербурга, где получил прекрасное образование, окончив Академию искусств. В Киеве он очень быстро сделал карьеру и получил должность главного архитектора города, которую занимал 15 лет. В 1892 году ему было присвоено звание Академика архитектуры «за известность и труды на художественно-архитектурном поприще». Будучи человеком очень одаренным, Владимир Николаевич принимал активное участие в культурной жизни Киева: на протяжении многих лет он председатель Литературно-артистического общества, избирается директором отделения Музыкального общества, является основателем и директором Киевского художественного училища.

 За 39 лет жизни и работы в Киеве (1872 – 1911 гг.) по проектам Владимира Николаева было построено 18 церквей и соборов, 5 гостиниц, 20 многоэтажных доходных домов, 9 особняков, 6 больниц, 7 приютов, 6 зданий с концертными залами, проведена реконструкция 7 центральных соборов и церквей, созданы проекты 4 памятников, множества парков и скверов. Из этого огромного для одного человека объема осуществленных проектов многое уже утеряно навсегда, но многое и осталось.

«Багнет»

На Львовщине археологи нашли одно из самых больших на территории Восточной Европы поселений культуры шаровидных амфор

Одно из самых больших на территории Восточной Европы поселений культуры шаровидных амфор нашли археологи на Львовщине. Как сообщил корреспонденту УКРИНФОРМа директор научно-исследовательского центра “Спасательная археологическая служба” Института археологии НАН Украины Олег Осальчук, предметы эпохи энеолита датируются серединой ІІІ тыс. до н. э. Именно на этих землях и поселилась община, которая принадлежала к “культуре шаровидных амфор”, получив свое название от посуды характерной формы.

Обломки посуды – некоторые с сохраненным орнаментом, а также кремневые артефакты, среди которых фрагменты топоров, ножи, скребла для обработки кожи, наконечники для стрел, были найдены на месте строительства шахты “Любельская N1-2” в Жолковском районе. В ходе обследования участков на месте будущей шахты вблизи сел Любеля и Кулява было обнаружено, что в зону строительства попадают несколько археологических памятников. Поэтому был разработан проект полноценных исследований, которые продлятся еще несколько месяцев. Следует отметить, что инвестор, дочернее предприятие “Си-Си-Ай Любеля”, с пониманием восприняло требования украинского памятнико-охранного законодательства и согласилось профинансировать раскопки.